Er sagte, er brauche kein weiteres „Kind“ – und sie brach in Tränen aus. Kein weiteres Kind… also kein kindliches Wesen – Er wünschte sich eine Partnerin, eine Erwachsene – keine, die noch in kindlichen Mustern verhaftet war. Aber wie sollte sie das ändern? Sie war eben anders auf die Welt gekommen als viele andere. Ihre Herkunft hatte sie geprägt: emotionale Eltern, beide Künstler – ihr Vater Musiker und Sänger, ihre Mutter eine Mischung aus Diva und großem Kind. Die eine Großmutter war übermäßig gefühlsbetont, die andere sehr gläubig, lammfromm. All das hatte sich in ihr vermischt und aus ihr das gemacht, was sie war – Daria.
Eine Daria, die tief fühlt. Eine Daria, die ein Gespür für Musik und Kunst hat, für Stimmungen und Nuancen. Sie hatte einmal gelesen, dass es so etwas wie transgenerationale Traumata gibt – seelische Verletzungen, die weitergegeben werden. Und vielleicht war da etwas Wahres dran. Doch gleichzeitig widerstrebte ihr die Idee, alles zu pathologisieren, alles zu analysieren, bis nur noch Diagnosen und Störungen übrig bleiben. Muss man denn immer „normal funktionieren“? Darf man nicht einfach anders sein – neurodivergent, sensibel, besonders?
Ihre Mutter hatte es doch auch geschafft – trotz aller Eigenheiten, mit ihrer einzigartigen Stimme und der mitreißenden Energie hatte sie eine große Opernkarriere aufgebaut. Eine eigene Welt geschaffen. Ein Traumleben, trotz – oder vielleicht gerade wegen – ihrer Andersartigkeit.
Daria hatte sicherlich auch Talente. Doch sie war im Alltag stiller, zurückhaltender. Sie war einfach sie selbst. Und sie liebte – tief und ehrlich. Alles, was sie wollte, war ebenfalls geliebt zu werden.
(Daria Kokozej, und KI Überarbeitung – Juni 2025) – to be continued
Ukrainisch:
Він сказав, що йому не потрібна ще одна «дитина» – і вона розплакалася. Ще одна дитина… тобто ще одне дитяче єство – а він хотів партнерку, дорослу жінку, а не когось, хто досі застряг у дитячих шаблонах. Але як вона могла це змінити? Вона просто з’явилася на світ інакшою, ніж більшість. Її походження сформувало її: емоційні батьки, обидва – митці: батько – музикант і співак, мати – поєднання діви та великої дитини. Одна бабуся – надзвичайно емоційна, інша – дуже побожна, тиха й смиренна. Усе це змішалося в ній і зробило її тією, ким вона є – Дарією.
Дарія, яка глибоко відчуває. Дарія, яка має чуття до музики й мистецтва, до настроїв і відтінків. Вона якось читала, що існує таке поняття, як трансгенераційна травма – душевні рани, які передаються з покоління в покоління. І, можливо, в цьому щось є. Але водночас їй не подобалася ідея патологізувати все, розкладати кожну рису на аналізи, поки не залишиться лише діагноз чи розлад. Хіба обов’язково завжди «функціонувати нормально»? Хіба не можна бути просто іншим – нейровідмінним, чутливим, особливим?
Її мати ж змогла – попри всі свої особливості, вона досягла великої оперної кар’єри завдяки своєму унікальному голосу та вражаючій енергії. Вона створила власний світ. Життя-мрію – попри, а можливо й саме завдяки своїй інакшості.
У Дарії, безумовно, теж є таланти. Але в повсякденному житті вона тиха, стримана. Вона просто така, яка є. І вона любить – глибоко та щиро. Єдине, чого вона хоче – це теж бути коханою.
gloriajoan 